Проаналізовано участь козаків у релігійній боротьбі першої половини XVII ст. і вплив релігії на самоусвідомлення даного суспільного прошарку. На підставі узагальнення історичних джерел розглянуто засадничий для формування української ідентичності період у контексті загальноєвропейських процесів: контрреформації та конфесіалізації громадського та політичного життя, а також ствердження абсолютизму.

Проанализированы участие казаков в религиозной борьбе первой половины XVII ст. и влияние религии на самоосознание данной молодой общественной прослойки населения. На основе обобщения исторических источников рассмотрен начальный для формирования украинской идентичности период в контексте общеевропейских процессов: контрреформации и конфессиализации общественной и политической жизни, а также утверждения абсолютизма.

Проаналізовано участь козаків у релігійній боротьбі першої половини XVII ст. та вплив релігії на самоусвідомлення цього молодого суспільного прошарку. На підставі залучення широкого масиву історичних джерел розглянуто засадничий для формування української ідентичності сюжет у контексті загальноєвропейських процесів: контрреформації та конфесіялізації громадського та політичного життя, а також ствердження абсолютизму.

Проанализированы участие козаков в религиозной борьбе первой половины XVII в. и влияние религии на самосознание этой молодой социальной прослойки. На основании привлечения широкого массива исторических источников рассмотрен основополагающий для формирования украинской идентичности сюжет в контексте общеевропейских процессов: контрреформации и конфесиализации общественной и политической жизни, а также утверждения абсолютизма.

Висвітлено роздуми автора над шляхами створення сучасного українського історичного наративу. Поштовхом до їх написання став майже одночасний вихід у світ двох видань Павла Роберта Магочія - англомовної "Ілюстрованої історії України" (Торонто, 2007 р.) та україномовної "Історії України" (Київ, 2007 р.). Подано ширший контекст європейського й українського історієписання впродовж кінця XIX - початку XXI ст.

Висвітлено актуальні питання та малознані факти міжвоєнної української європейської історіографії, доробок наукових українознавчих інституцій та історичні погляди деяких українських істориків міжвоєнної доби. Проаналізовано ідею соборності в дискурсі еміграційної історіографії української революції (1917 - 1921 рр.). Досліджено відмінність поглядів М. Грушевського та В. Липинського щодо діяльності гетьмана Б. Хмельницького та його добу. Розглянуто контекст існування Українського Наукового інституту у Варшаві (1930 - 1939 рр.). Висвітлено історію українського виміру школи Францішека Буяка як можливий альтернативний шлях розвитку, яким міжвоєнна українська історіографія не пішла ані у міжвоєнну, ані у радянську добу, та була слабо інтегрована у тогочасні світові дискусії.

Наведено оцінку щорічних прямих втрат (втрати через надсмертність) міського й сільського населення від голоду 1932 - 1934 рр. у регіональному розрізі в межах радянської України. Усупереч очікуванням, найвищих втрат зазнало населення не південних зерновиробничихрайонів, а північно-центральних Київської та Харківської областей. Запропоновано та проаналізовано декілька припущень для пояснення цих результатів. Єдиної гіпотези, яка надавала б усебічне тлумачення регіонального розподілу втрат, немає. Втрати в деяких областях зумовлювалися певними специфічними факторами, тоді як втрати в інших можна пояснити поєднанням впливу економічних і політичних чинників. Проведено кількісний аналіз окремих показників антирадянського опору та репресій проти селянства в 1932 р. та досліджено вплив економічних (продовольчої допомоги) й історико-політичних факторів на прямі втрати населення в 1933 р.